Колектив

Віталій Малахов (1954 – 2021)

Народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка

Дмитро ЗахоженкоРежисер-постановник

Український театральний режисер, художній керівник-директор Київського драматичного театру на Подолі. Лауреат національної премії України ім. Т. Г. Шевченка в галузі мистецтва 2008 року.

Віталій Малахов розпочав свою творчу біографію 1977 року на українському телебаченні. З травня 1978 року по вересень 1979 року — у Київському державному театрі російської драми ім. Лесі Українки, де здійснив постановку широковідомої вистави «Казка про Моніку».

З 1979 року очолив Київський державний театр естради, в якому здійснив постановки вистав: «Я — Київ», «Ніч чудес», «Зоря та смерть Пабло Неруди», «Шахрай мимоволі» та інші.

З 1985 по 1987 рр. працював із своєю трупою на базі Київського Молодіжного театру, а з серпня 1987 року під його орудою трупа театру створила свій театр — Київський драматичний театр на Подолі.

З 1987 року — художній керівник-директор Київського академічного драматичного театру на Подолі, у його доробку понад 60 вистав, це: «Ніч чудес» Шекспіра”, «Вертеп» В. Шевчука, «Опера Мафіозо» за В. Станиловим. «В степах України» за О. Корнійчука, «Квартал небожителів» О. Коротко, «Фантазія для роялю на чотири руки» за А. Ольмерт, «Фараони» О. Коломійця, «Дядя Ваня» Чехова, «Дивакуватий Журден», “Склади слово «ВІЧНІСТЬ» М. Булгакова, «Передчуття Мини Мазайла» Куліша, «Шестеро персонажів у пошуках автора» Піранделло.

Трупа Малахова неодноразово презентувала театральне мистецтво України за кордонами нашої держави: у США, Великій Британії, Італії, Мексиці, Коста-Риці, Фінляндії, Німеччині, Греції, Туреччині та у інших країнах.

Віталій Малахов — лауреат фестивалю «Київська Пектораль — 98», як найкращий режисер року за виставу «В степах України» Корнійчука, лауреат фестивалю «Київська пектораль-2003» за виставу «Дядя Ваня» Чехова. За виставу «Моє століття» М. Лоранс у 2005 році Віталій Малахов став лауреатом «Київської пекторалі» за найкращу виставу року.

Малахов — один із засновників Міжнародного театрального фестивалю «Київ — Травневий».

У 2002 році очолив Міжнародний Булгаковський фестиваль мистецтв, який розпочав свою роботу 7 вересня 2002 року виставою «Собаче серце» за п’єсою М. Булгакова у приміщенні Національного театру ім. Івана Франка.

Віталій Малахов у 2006 році започаткував фестиваль «Київ-територія миру», де було проведено мистецьку акцію-колаж за участю театрів Києва.

Малахов активно співпрацює з Дитячою Академією мистецтв та Київським державним інститутом театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, навчає творчу молодь оволодівати майстерністю сценічної виразності, мистецтвом імпровізації та чуттєвої образної заглибленості, якими визначається сценічна майстерність.

У 2006 році театрові під керівництвом Малахова за видатні досягнення у розвитку українського драматичного мистецтва надано статус академічного.

У 2008 році — Малахов лауреат національної премії України ім. Т. Г. Шевченка в галузі мистецтва.

***
– Роман Мирного не просто зараз актуальний, він завжди актуальний. Бо це стосується пошуку правди серед молодих людей, які завжди є максималістами, шукають правду стосунків, правду на Землі. Іноді ця якість робить з них сильних людей, а іноді ламає.
?
– Це радше не мюзикл, а музично-драматична вистава. Відмінність від оригінального твору, напевне, у тому, що ми намагаємося грати не сюжет, а відображення сюжету, його віддзеркалення у сучасному світі. Бо сподіваюся, що усі читали роман у 8 чи 9 класі.

Віталій Малахов про виставу «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

***

– Із останнього переглянутого раджу шведську стрічку «Квадрат» Рубена Естлунда про музей сучасного мистецтва та цікаву історію, що трапляється з його керівником, а також «Приниження» із Аль Пачіно у головній ролі.
?
– Для мене театр – це засіб, інструмент пізнання життя, законів Всесвіту, матерій. Знаєте, є зір, слух, нюх, дотик, а є театр. Це орган співіснування, відчуття життя.
?
– Що для мене неприйнятне у театрі? Дві речі: антигуманність, антилюдяність і нудьга, дидактичність. Пропаганда жорстокості, якихось обмежень для мене неприйнятні у театрі. Не можна мучити глядача.
?
– Ларс фон Трієр? Він жорстокий, так, майже у всіх фільмах, не тільки в останньому. Але такі його фільми, як «Та, що танцює у темряві» чи «Меланхолія» мені подобаються. «Антихриста» чи «Німфоманку» я взагалі не сприймаю.
?
– Як говорив герой Чехова дядя Ваня: «Треба жити». Якщо я хочу жити, треба весь час рухатись. Але дійсно, такі речі, як кохання – не лише між чоловіком та жінкою, – надихають. Буває, що сходить благодать. Взагалі, що б ми не робили, усі ми тільки передатчики, рупори того, що хоче сказати людям бог. Іноді він нас певним чином налаштовує, напевне, міняє батарейки…