Колектив
повернутись до колективу

Євген Ковирзанов

Іван УривськийРежисер-постановник

– Коли вперше вийшов на сцену, пам’ятаю, що відчув своє право на цю діяльність. Звісно, спочатку було, і зараз навіть буває, дуже страшно виходити на сцену. Але кожного разу, виходячи на сцену, я відчуваю як голос всередині каже: “Давай. Ти вже зайшов у клітку до звіра. Що може бути гірше?”

– Найважче, але і найцікавіше було працювати над роллю Бубнова у виставі “На дні”. Тому що у мене було лише два дні на підготовку і три години безперервного існування на сцені. Відчував себе вкинутим туди наче кошеня, але я вдячний за цей досвід. Це говорить про довіру до мене з боку режисера.

– Найлегше було працювати з Лєрою Федотовою над “Шинеллю”. Я потрапив майже до своїх, і жодної хвилини не переймався, що щось піде не так. Це була моя перша робота у Театрі на Подолі.

– Особисто для мене найцікавішою стала роль Джакелі у виставі Тамари Трунової “Навігатор”. Це була повноцінна робота, де не було жодної людини з Театральної майстерні Рушковського. Ні з боку режисерів, ні з боку акторів. Тому цей досвід самостійного плавання став для мене особливо цінним.

– Якщо мене розбудити серед ночі, яку репліку зі своїх робіт скажу?

“Ви що ж, шановний, НЕ ЗНАЄТЕ ПОРрррЯДКУ?!”

– Я б хотів у старості зіграти у байопіку про Гребенщикова. Мені здається, це було б прикольно.

Та якщо серйозно – не ми обираємо ролі, а ролі – нас. Ніколи не знаєш – де знайдеш, а де загубиш. Але! Якщо в Києві хтось захоче поставити Стоппарда, то я із великим задоволенням попрацюю над Гільденстерном. Ще хотів би у мюзиклі зіграти. Справжньому. Як “Sweeney Todd” або “Chicago”. Але обов’язково в тому, де співають і говорять. Бо ті, де лише співають, мені не до душі.

– Коли вирішив остаточно, що хочу бути актором? У шкільному театрі. Якось одразу втягнувся. Вирішив, що це моя вода і я в ній риба. Та після школи чомусь пішов у Політехнічний інститут… Провчився там півроку і почав готуватися до вступних іспитів на 13 курс Рушковського у КНУТКіТ.

– Я б порадив малому собі займатися спортом і готуватися до неймовірних речей.

– Моцарта з п’яти років полюбив, якщо не раніше. Почув його, і він одразу викликав у мене довіру.

– Які фільми змінили мій світогляд? Спочатку був Тім Бертон. Його історії надихали мене: “Nightmare before Christmas”, “Edward Scissorhands”, “Sweeney Todd”, “Big fish”. Я подивився всю його фільмографію. Навіть його першу студентську роботу і маленький мульт про Хлопчика-плямку. Він перший і головний. І навіть зараз, коли часи Бертона і Джоні Деппа пройшли, а до когось встали і штиками, – я все одно люблю і поважаю цих митців мого дитячого чарівного світу.

“Knockin’ on Heaven’s Door” – історія, яка підірвала мій мозок в універі. Я досі відчуваю запах моря і лайму від цього фільму.

Також «Форрест Гамп».

“Життя – як коробка шоколадних цукерок. Ніколи не знаєш що всередині”. Але і “лайно трапляється”

“Лето” – фільм Кирила Серебреннікова про… Цоя? Про Науменко? Про пітерських рокерів? Та наче ні… Про останній кадр, який встигла зробити юність.  Після перегляду я вийшов з кінотеатру і зрозумів, що став трохи дорослішим.

– Із ким зі світових режисерів хотілося б попрацювати?

Шановний Квентіне Тарантіно, якщо раптом ти читаєш цей пост, будь ласка, напиши мені в особисті. Є деякі пропозиції.

Спектаклі

Шинель − Значна особа

ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ... (ЯМА) − Петров

ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ? − Невідомий

ЗВІДКИ БЕРУТЬСЯ ДІТИ? − Андрій, Зорро

ПАСТКА ДЛЯ САМОТНЬОГО МУЖЧИНИ − Бродяга

НАВІГАТОР − Джакелі

ІМІТАЦІЯ − Барон

НА ДНІ − Бубнов, картузник

Ножиці − Перукар