Приходить лист від тітки: “Приїзди. Я помираю”.

Ти мчиш до неї — прощатися і чекати на спадок, начхавши на заборони шефа.

Відкриваєш двері і потрапляєш у дім, де зупинився час, а кожне твоє сьогодні – в очікуванні завтра.

“Глобальний заклопотаний світ диктує людству жорсткі правила, позбавляючи нас найнеобхідніших почуттів, тим самим лишаючи травми, які ми інколи не усвідомлюємо. Та замість спроби виправити ситуацію, ми звикаємо жити у постійній претензії до оточуючих, тим самим, замикаючи це коло. Ми потребуємо опіки, любові, уваги, не намагаючись дати їх навзаєм. Й інколи несподівано отримуємо їх від тих, від кого не очікуємо. Саме про це, на мою думку, говорить Панич. І це прочитується чи не в усіх його роботах. Світ потребує любові. Дуже імпонує його філософія. Спочатку впала в око інша його п’єса, але камерний простір сцени зумовив вибір на користь визначеної, у якій для нього доволі вигідні місце дії та кількість виконавців”, – режисер про виставу. 

Режисер Євген Мерзляков – переможець конкурсу Британської Ради «Taking the Stage» за виставу «Легені».