Колектив

Федір ОльховськийЗаслужений артист України

Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі. У 2006 р. закінчив Рівненський державний театральний університет, режисерське відділення.

Працював у Рівненському академічному  українському музично-драматичному театрі з 2005 року по 2018 рік.

 

ФЕСТИВАЛІ:

«Тернопільські театральні вечори» (м. Тернопіль);

«Молоко» (м. Одеса);

«Золоті оплески Буковини» (м. Чернівці).

***

– Роль кращого друга Чіпки у «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» цікава ставленням мого героя до свого товариша, бо друзі, які нас оточують у дорослому житті, не завжди виявляються справжніми, як у дитинстві. Коли починали рости разом, все було добре, а коли виросли – у кожного своє життя, кожен уже певним чином позиціонує себе у суспільстві.

– Кого б не зіграв? Я грав і пастора, і диявола… Тому, мабуть, у мене такого немає. Грати – це одне, але я б ніколи не хотів у житті бути тим, кого граю на сцені. Хотілося б, щоб гра залишалась грою, а життя життям. Це і порада тим, хто вдягає маску, і в житті намагається видавати себе за іншого. Але як не ховайся, все одно людину видно.

– Багато хто зараз хапається за зовнішню складову акторської гри професійних акторів, гуру, забуваючи про внутрішню побудову характеру, втілення персонажа, процес пошуку. Наприклад, дивишся на людину в останній моделі Mercedes, а його власник у цей момент може і не думати про те, на якій машині він їде, бо, може, він обманув купу людей чи винен комусь багато грошей, має проблеми. Завжди легше спостерігати зі сторони, а людина могла пройти вогонь і воду, щоб досягти вершини, поклала на це ціле життя, пожертвувала сім’єю заради кар’єри.

– Сам обираєш, чи підеш сьогодні вгору, чи вниз. Хоча іноді, впавши в яму, можеш вище піднятися. Впав, встаєш і йдеш далі. Іноді так вчишся ходити.

Спектаклі