Колектив
повернутись до колективу

Тамара Плашенко

Заслужена артистка України

Наталія Рокитська

Провідна актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.  Закінчила Київський театральний  інститут імені І. Карпенка-Карого.

У театрі з 1987 року.

ТЕАТРАЛЬНІ РОБОТИ:

“Лунін, або Смерть Жака” Е. Радзинського;
“Ніч чудес” В. Шекспіра – Титанія, Іполліта;
“Літо і дим” Т. Вільямса – Альма;
“Ідіот” Ф. Достоєвського – Настасья Пилипівна;
“Бенкет під час чуми” О. Пушкіна – Лаура, Мері;
“Дзеркало і маска” Х. Л. Борхеса. Моновистава.
“Квартал небожителів” О. Коротко – Маг.

НАГОРОДИ:

Заслужена артистка  України, лауреат премії “Київська пектораль” 1994-1995 років у номінації “За краще виконання головної ролі”.

 ФЕСТИВАЛІ:

1993. Польща. Торунь. Міжнародний фестиваль;
1993. 1994. 1995. Серпень-вересень. Великобританія. Едінбург. “Фріндж-фестиваль”;
1999. Швеція. Стокгольм. Бієнале. Проект “Дзвони Чорнобиля”;
2000. Вересень. Югославія. Белград. “Біт теф”;
2000. Турція. Анкара. Міжнародний фестиваль “Ванмен/вумен/шоу”;
2000. Червень. Італія. Рим. Театр “Вашелло”. Гастролі;
2002. Вересень.  Кіпр. Тур по містах;
2004. Травень. Німеччина (Мюнхен). Швейцарія (Цюріх). Турне;
2000. 2003. 2004. Жовтень. Львів. “Золотий Лев”.

***

– Буду відповідати, не замислюючись… Перше, що в голову прийшло – класі у 5-6 мені дали роль Принца у «Попелюшці». Здається, хлопці не захотіли брати участь. Пам’ятаю, я ставала на коліна перед Попелюшкою з черевичками і говорила: «От – один, а ось – інший. То будь моєю дружиною!»

 

– Люблю всі вистави, в яких граю. Думаю, любов моя складається з багатьох речей – це і процес репетицій, і зустрічі з режисером та акторами, малювання обличчя і зміна головних уборів, спостереження за партнерами, які так по-різному ведуть свої ролі, оплески і посмішки глядачів, і сцена нова, коридори театру і гримерні дзеркала.

 

– Слово «ніколи» не вживатиму, але не так давно відмовилася навіть від проб до повнометражного фільму на роль старої вмираючої КДБ-істки, яка брала участь у знищенні творчої людини. Мені вперше подумалося: «Якщо мене не стане, не хочу, щоб мій син і його діти цей образ бачили». Адже образ часто зливається з тобою.

 

– Ось уже другий вечір в мені живе документальний фільм про бельгійського дизайнера Дріс Ван Нотен. Це заповнило мене враженнями, так потрібними мені. Мені не вистачає краси і смаку, якому хочеться завжди вчитися.

 

– Не знаю, не можу знати, ким була у минулому житті. Але часом вдумуюся: «О! Скільки ж в мені живе попередніх крупинок моїх пра-пра-пра..!»

 

– Прокидаюся з мелодіями останніх репетицій і вистав! Після «Я – Марія Каллас» нав’язливо звучить кабалета з «Сомнамбули». Після «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» – «Станція Ромодан» або «Ангели». Після «Ревізії-Шмавізії» – «Гудбай, Америка!» Коли репетирувала «Мати» Чапека, то була з піснями Вакарчука – він мене налаштовував на тему, йшла Софіївською площею, слухаючи у навушниках «Мить». І сльози бриніли, і нерви натягувалися… Тепер звучить італійська пісня 50-х років.

Спектаклі

Я - МАРІЯ КАЛЛАС − Марія

ВІЧНО ЖИВІ − Анна Михайлівна Ковальова, викладач історії

МАТИ − Мати

МОЄ СТОЛІТТЯ − Марель, дочка Габріель

ПЕРЕДЧУТТЯ МИНИ МАЗАЙЛА − Лина, Минова дружина

РЕВІЗІЯ-ШМАВІЗІЯ − Берта

СТО ТИСЯЧ − Параска, Калитчина дружина

ЩО Я БАЧИВ УВІ СНІ... − Олександра Дмитрівна, Мар'я Іванівна

ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ? − Баба Оришка

Кружіння в порожнечі − Графиня