Колектив

Ігор Ніколаєв

Провідна актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі. Закінчила Королівський коледж музики та драми у Великобританії (художній керівник курсу Ентоні Хопкінс).

У театрі з 2006 року.

ТЕАТРАЛЬНІ РОБОТИ:

«Яго» за п’єсою В. Шекспіра «Отелло» – Дездемона;

«Нас тепер двоє» Г. Лорки – Малюк;

«Два анекдоти від Чехова» (англійська версія за творами  А. Чехова) – Попова, Наталія Степанівна.

ТЕЛЕПРОЕКТИ:

Телеканал “Інтер” – ведуча кулінарної програми “Картата потата”.

ФЕСТИВАЛІ:

  1. США. Майамі. Сьомий міжнародний фестиваль іспанської літератури «Аванте»;
  2. Єгипет. Каїр. Фестиваль експериментальних театрів;
  3. Великобританія. Уельс. Кардіф. Міжнародний театральний фестиваль;
  4. Великобританія. Едінбург. Фріндж-фестиваль.

***
– Моя перша роль – малюк у виставі «Чудова чоботарка». Це був, здається, 1990 рік. Я грала 11-річного хлопчика, якого для мене «переписали» на дівчинку. Це Гарсіа Лорка, важкий матеріал насправді. Згодом у 15 років я грала Дездемону з Анатолієм Хостікоєвим та Богданом Бенюком. Із цією виставою ми поїхали на Единбурзький фестиваль. А з Лоркою ми їздили в Маямі – моє перше театральне турне до Америки. Це все з трупою театру на Подолі. Та мої дитячі ролі пов’язані з тим, що тато розумів, що йому треба задіяти у виставі якусь дитину, за яку йому треба буде нести відповідальність. Звісно, найлегше взяти свою дитину. Так почалася моя театральна кар’єра – із досить практичних міркувань.
🎭
– Я дуже люблю слова з вистави «Трактирниця», комедії за твором Карло Гольдоні, яку, сподіваюся, знову відновлять в репертуарі театру на Подолі. Це, здається, слова маркіза, який говорить, що він хотів би вивести пляму, а йому відповідають, що це буде коштувати 20 скудо. На що він відповідає, що тоді буде виводити цю пляму рожевим маслом. Але ж від цього пляма стає ще більшою! – йому відповідають. – То як ви можете мені допомогти? – Виведемо пляму, але це буде коштувати 20 скудо. – Ні, тоді я краще рожевим маслом…
🎭
– Що розповісти про антрепризу «Холостяки та холостячки» Максима Голенка? За неї соромно і незручно, адже поки граємо, ми показуємо людей дуже непривабливими, навіть потворними. Це про стосунки чоловіків та жінок, тому під час вистави сміються або ті, або інші, адже пізнають то себе, то один одного. Це жахаюча комедія за мотивами ізраїльського автора Ханоха Левіна, доволі альтернативного – та Максим Голенко такому матеріалу переважно й віддає перевагу. Історія про те, як чоловіки та жінки люблять знущатися одне над одним, і чомусь вважають це стосункаим чи коханням. Раджу сходити усім, хто 18+. Це друга вистава, в якій я ходжу майже без одягу. Ще в «Ямі» в театрі на Подолі так вийшло – та там не тільки я, а всі. Тому останній рік у мене був роком театралізованої нижньої білизни. Не можу сказати, що це приємно, але як є.
🎭
– Якою я була дитиною? Знаєте, зараз, маючи досвід створення Загальноосвітньої школи Claris Verbis, можу сказати, що була досить невибагливою у дитинстві, не просила багато уваги і мала можливість «варитись у власному соку». Бо зараз багато спостерігаю за людьми, на яких батьки мали значний вплив, і часто, на мій погляд, це виснажені люди, «викривлені» у дечому. Мені в цьому плані дуже пощастило, бо я перебувала у своєму дитячому «вакуумі». На мені, мабуть, можна ставити досліди: якою б виросла дитина, якби нею ніхто не займався. Мене ніхто ніколи не змушував відвідувати музичну школу чи якийсь інший гурток. Усе, що я обирала, було тільки моїм рішенням. Іноді батьки питали: «О, ти ходиш до спортивної школи? Класно!» Потім переставала: «О, чудово!» Вони не ходили на батьківські збори, не знали, які в мене оцінки. Я зростала в абсолютно природному середовищі, ніхто мене не чіпав, не допомагав і не заважав.
🎭
– Ким я була у минулому житті? Думаю, лікарем. Я і зараз цікавлюсь усім, що пов’язано з людиною і з покращенням якості життя у всіх сенсах.
🎭
– Раджу французький фільм «Вічність» з Одрі Тоту у головній ролі. Дуже ніжна стрічка про материнство. Хоча там і мало слів, та це справжня, як сказала моя сестра, кінокартина. 

Спектаклі