Жінкам жіноче щастя?! Про це та багато іншого розповідають актори зі сцени театру на Подолі. Інсценізація режисера Віталія Малахова комедійної п’єси сербського драматурга Бранислава Нушича «ОБЕЖ». У головних ролях Софія Пісьман, Сергій Сипливий, Анна Саліванчук, Тетяна Печенкіна та інші. Це історія про членкинь, які доводять, що «жінка – це частина суспільства», а, отже, має такі ж права як і чоловік. Отож, на теренах буденності виникає об’єднання панночок, які намагаються розв’язувати важливі, на їхню думку, питання.
І як зазвичай буває, кожне питання детально розглядається, виноситься на голосування (підняттям рук) і… значимість жінки у соціумі зростає на очах. Кому потрібні щоденні турботи, якщо за них не отримати ордену, не поставити пам’ятник? Зовсім інше – допомогти нужденному племені Манджуко, що постраждало від жорстокості тирана Чунг-Чанга. Подібні проблеми і є предметом розгляду членкинь.
ОБЕЖ – об’єднання емансипованих жінок, яким важливо бути почутими і корисними суспільству. Інколи ця потреба за пріоритетністю вища за сімейні цінності. Та коли таких поборниць справедливості збирається ціле товариство, про яку роботу мова? Якщо твоїй колезі зраджує чоловік, а у сусідки роман із секретарем її ж благовірного. Розповідь на контрастах, побудована на крайнощах так само як і, власне, інколи сама жінка.
Крихкий нестабільний настрій героїнь підкреслюється легкими та вітряними декораціями: машина, телескоп, літак, човен тощо. У центрі картини – гойдалка, яка ніби задає ритму виставі: часом вона статична, часом перебуває у русі. Дії відбуваються на подвір’ї пані Живанович, у будинку пані Лазич, на репетиції тощо. Картини змінюються часто. Для розуміння глядачів – щоразу опускається напівпрозора завіса з проектованими на ній картинами – натяками наступних подій.
Загалом вистава насичена натяками. Події супроводжуються проекцією та час від часу музичним фоном. Родзинка вистави – творчі номери: чарльстон і академічний вокал Олександри Пашкової. І насамкінець – зафільмована ретроспектива як згадка про минулі щасливі миті об’єднання. Яскраво промовисті контрасти: радісні кадри членкинь і тихі, проте гіркі, блискучі потоки суму і жалю за зроблене і ні на щоках пані Лазич. Кінцівка відкрита. Переосмислення себе, життя, возз’єднання сім’ї. Розуміння найважливішого, суб’єктивно правильні, усталені суспільством, але такі потрібні кожному з нас пріоритети. Режисер пропонує свою інтерпретацію завершення вистави, обережно ставлячи кінчиком стержня долі три крапки у цій історії.
Юлія Вишнякова, Theatre.love.
Оригінал: https://theatre.love/blog/zh-nkam-zh-noche-shhastya/