Напевне, для багатьох дуже вчорашніх школяриків – випускників далеких 80-х чи 90-х років минулого століття – повість «Шинель» Миколи Гоголя була одним із найулюбленіших творів шкільної програми. Звісно, певною мірою через свою компактність, оскільки, чого там кривити душею, ту ж «Війну і мир» більшість прогортали у форматі хрестоматії. З перших сторінок «Шинелі» думки і побоювання відносно її хронометражу, що роїлися в голові дитини, якій кортить до друзів на майданчик, зазвичай зникали. Натомість прокидалася цікавість до унікального у своїх життєвим орієнтирах Акакаія Акакакієвича Башмачкіна, маленької людини з величезними комплексами, для якої така звичайна справа, як пошиття нової вдяганки, перетворилася на трагедію і анекдот водночас.
Вистава «Шинель» у Театрі на Подолі – дебютна робота режисерки Валерії Федотової. Яка, на відміну від шанувальників «Шинелі» з першого абзацу, закінчила школу значно пізніше, але історією титулярного радника Башмачкіна проникнулася настільки, що вирішила дослідити її вже як фахівець театру. І, варто визнати, з цією ідеєю Валерія опинилася у правильному місці (затишний простір на Андріївському узвозі), в потрібний час (Гоголь прекрасно вписався у репертуар Театру на Подолі) і в одній команді з людьми, які у роботі над «Шинеллю» стали її щирими однодумцями. Художник Крістіна Радіонова створила світ одноманітно-сірих буднів Акакія Акакієвча за допомогою драбини, лампи і милих його канцелярській душі дрібничок, які в залежності мізансцени набували особливого змісту. Кожен з акторів – Юлія Шевченко, Станіслав Мельник, Кирило Карпук – у цій виставі виконує кілька ролей: мама Акакія, Шинель, чиновники, кравець та його дружина, п’янички, злочинці, суддя, коти… І Роман Халаїмов у центрі дійства, який, здається, заради Башмачкіна подумки розпрощався з усіма своїми ролями та попереднім досвідом. Затюканий, смішний, недоладний, боягузлиий, запопадливий, наївний, простакуватий – жодної схожості із нахабно-імпульсивним пройдисвітом Аметистовим («Зойчина квартира») чи вольовим і принциповим Чіпкою («Хіба ревуть воли як ясла повні?»). Але навіть людина без особливих амбіцій і прагнень, переконує нас актор, може бути щасливою: душевний дует Башмачкіна та Шинелі, його пристрасть і обожнювання, напівпритомний стан від того, що ось вона, така досконала, яскрава, ефектна, поряд і можна легенько доторкнутися її рукава.
… До кінця вистави Акакію Акакійовичу так і не вдалося одягнути свою обновку. Все не наважувався, а відверто кажучи, вона для нього була відразу завелика. Але режисер та актори залишають глядачеві віру в те, що колись таки бідолашний Башмачкін, який нехай і ненадовго, але втілив свою мрію, відчув і полюбив її, зрештою матиме і нову шинель, і хоч частково нове, цікавіше життя.
Оригінал: https://www.tkk.media/shynel-iak-mriia/