17 вересня в театрі на Подолі відбувся прем’єрний показ вистави “Навігатор”. Виставу за п’єсою відомго грузинсього журналіста та письменника Лаши Бугадзи поставила Тамара Трунова. Лаша Бугадзе відовий в Грузії тим, що не боїться ставити провокаційні запитання, він піднімає гострі політичні питання, його п’єси користуються популярнісю та йдуть на сценах не тільки Грузії, але Європи. Тамара Трунова теж відома своїми виставами, в яких вона піднімає гострі питання, – “Погані дороги”, “Номери”, “Гарантії два роки” і ось “Навігатор”. Напевно, в певній мірі щось спільне є в них – у автора п’єси та режисерки. Тому в результаті і вийшов такий вдалий тандем на відстані.
Головний герой вистави “Навігатор” Ростом. Йому 40 років, він працює в офісі будівельної компанії. Він проживає з батьком-інвалідом. Його мати залишила його в дитинстві. Він настільки себе почуває самотнім, що намагається хоч кимось чи чимось захоплюватись. Спочатку він намагається захоплюватися Кларою, колегою в офісі, але для неї він просто гарна людина і не більше. Одного дня Ростома відправляють в Абхазію і надають машину з навігатором. Він починає спілкуватися в навігатором. Нарешті від чує те, чого ніколи не чув від жодної людини. Навіть батько для нього не є тою близькою людною, в якої можна отримати необхідну підтримку. Хоча, ні….Колись давно він дещо чув від своєї матері і саме навігатор повертає його в дитинство. Але саме навігатор надає йому тої рішучості, якому так бракувало все його життя. Кожна людина дорослішає в різний період. Хтось у 18 років, а хтось в 40 років.
Перше, що привертає увагу, це пагорби, вкриті лавандою, але вони десь далекі, що здаються чимось недосяжним. А в тих пагорбах потопає ім’я KLARA, яке, як і сама Клара, є чимось недосяжним в житті Ростема. Зате офіс, ліфт, машина – це все, що ось безпосередньо оточує Ростема. Звичайне життя офісу, в якому немає нічого яскравого, все банальне, службові романи, безперспективність кар’єрного зросту – все це створює певну гнітучу атмосферу. Тільки дякуючи відрядженню в Абхазію Ростем виривається з цієї обстановки. Абхазія, яка є окупована росіянами, яких “там немає”. Неймовірною сцена, коли Ростем розвішує маленькі прапорці країн, в які втручалася Росія під “Мовчати”. Мовчав і досить мовчить весь світ, висловлючи стурбованість. Серед прапорців інших країн є і наші прапорці- Грузії та України, бо на наших землях “іх немає”, а світ “мовчить”.
Вражають акторські роботи в цій виставі. Головну роль у виставі зіграв Артем Мяус. Варто відмітити, я передивилася майже всі вистави Артема Мяуса. Ця вистава дуже відрізняється від його попередніх робіт. Хоча останнні роботи відрізняються дуже сильно (“Зойчина квартира”, “Сірі бджоли”). З одного боку його Ростем ще десь глибоко в душі дитина, а з іншого він вже чоловік. Йому вже час подорослішати, але якось час ще не настав. Йому потрбіен хтось, хто зможе йому допомогти стати дорослим, хто повірить йому. В Ростому бракувало все життя матері. Олена Свірська зіграла Клару, звичайну дівчину з офісу. В неї свої інтереси, свої цілі. Ростем в них не входить. Вона не проти стосунків з диреуторм заради кар`єри. Директор у Федіра Ольховського як звичайний власник, що хоче, те і робить. Він відчуває, що люди є його власнісністю і він може ними розпоряджатися. Акрба Максима Максимюка завичайний підкаблучник, хоча має багато романів і не один раз був одружений. Здається, це як хоббі в його житті. Джакелі Євгена Ковирзанова називає другом Ростома, весь сидить на антидеприсантах, теж самотній, заляканий, затурканий, на нього ніхто в офісі не звертає увагу, згодом займає місце Ростома. Олександр Польченко зіграв батька Ростома. Він насміхається над сином, що він ніяк не може подорослішати, але з іншого боку і батько не став для Ростома кимось близьким.
Вистава вражаюча. Це неймовірне поєднання сценографії, постановки та гри акторів. Прем`єра вистави щойно відбулася, тому є час насалодитися справді гарною виставою. Наступні покази відбудуться вже 9 та 16 жовтня.
Фото: Ira Marconi, Театр на Подолі
