Анжеліка БорисоваБалетмейстер
Працює в театрі на Подолі з 02.01.2014
***
– До театру на Подолі я потрапив у 2013 році, до цього працював реквізитором, помічником режисера, декоратором на антрепризних постановках. Завжди хотів розвиватися у творчому напрямку і коли дізнався про відкриту вакансію освітлювача, не замислюючись стрибнув у цей вир театрального життя. У перший час особливо вражала злагодженість і незамінність усіх «гвинтиків» цього величезного механізму. Кожен на своєму місці. Кожен важливий і потрібний.
– Реалізовуватися творчо можна у безлічі сфер. Так і не скажеш, де б ти міг опинитися і де був би успішним. Головне любити свою роботу і гарний результат обов’язково буде.
– Мої топ-3 улюблені вистави театру на Подолі – це «Сніг у квітні», «Сірі бджоли», «Сильніше пристрасті, більше, ніж любов», «Дядя Ваня», а також «Осінь у Вероні», вже, на жаль, знята з репертуару.
– Стрічки, що найбільше вразили останнім часом? «Дау» Іллі Хржановського, яскравий експеримент зі створення реальних обставин 40-х – 60-х років двадцятого століття в СРСР. Цікаво, що акторів, в основному непрофесійних, поміщали у величезний, створений спеціально для цього інститут з усіма атрибутами того часу, де вони реально жили, лаялися, закохувалися, ненавиділи… Місцями суперечливий, але проект, що безумовно заслуговує на увагу.
«Джокер» Тодда Філліпса вразив шалено – так яскраво розкрити образ фактично антагоніста всесвіту супергероїв, що в нього легко можна було закохатися, напевне, не вдавалося нікому.
– Мистецтво потрібно кожній людині, безумовно, з індивідуальних причин. Кожен сформулює це по-своєму. Як на мене, воно потрібне для розширення внутрішнього світу кожної людини, для звернення уваги соціуму на реально важливі проблеми шляхом їх асоціативного оголення, для формування сучасної моралі.