Новини

У департаменті служив один чиновник… Прізвище його було Башмачкін. Ім’я – Акакій Акакійович. Навряд чи де можна було знайти людину, яка так служила би своїй посаді. Він служив не просто ретельно, – ні, він служив з любов’ю. Із довічного титулярного радника глузували всі, хто насідає на тих, хто не здатен кусатися.

Втім, у своєму переписуванні йому ввижався свій розмаїтий і приємний світ.

Так і пройшло би мирне життя чоловіка до глибокої старості, якби не було різних лих, розсипаних на життєвій дорозі – в житті нашого героя з’явився світлий гість в образі Шинелі, яка вкрай змінила його злиденне життя.

Бекґраунд. Режисер-постановник «Шинелі» Валерія Федотова поставила такі вистави у Майстерні Миколи Рушковського (вул. Велика Житомирська, 4), як «Віслюк має бути худим» за мотивами повісті Сергія Довлатова та «Andersen’s Fairy Tales» за мотивами казок Ганса Крістіана Андерсена для «дітей від 2 до 102 років».

Повість «Шинель» Миколи Гоголя належить до циклу «Петербурзькі повісті». Перша публікація датується 1842 роком.

Критик Павло Аннєнков згадував, що початковий задум твору народився у письменника 1836-го: «Якось при Гоголі розповіли канцелярський анекдот про якогось бідного чиновника, палкого шанувальника полювання на птахів, котрий надзвичайною економією і невтомною працею поза службою набув суму, якої було досить для придбання доброї лепажівської рушниці за 200 ас. Першого ж разу, як на своєму маленькому човнику попрямував він Фінською затокою за здобиччю, поклавши дорогоцінну рушницю перед собою на ніс човна, він перебував, за його особистими свідченнями, в якомусь забутті й отямився лише тоді, коли глянув на ніс, і не побачив своєї обнови. Рушницю стягнули у воду густі зарості, через які він проїздив, і знайти її було неможливо. Чиновник повернувся додому, вклався у ліжко і більше не встав: він схопив пропасницю. Всі сміялися з анекдоту, основаного на реальному випадку, за винятком Гоголя, який вислухав його, замислившись і опустивши голову».

Гоголівська «Шинель» дуже нагадує чеховське оповідання «Людина у футлярі», написане, втім, на півстоліття пізніше, у травні – червні 1898-го. Остання так само тонко і трагічно описує долю «маленької людини», збірного образу самотніх і знедолених людей, яким так важко пристосуватись до сурового світу навколо, отримувати задоволення від життя – чи то через брак коштів, чи через відсутність однодумців або високої мети у житті. Тому вони намагаються розчинитися у своїх щоденних турботах, забуваючи, що життя проходить повз…

Валерії Федотовій вдалось осучаснити «Шинель» авангардним меланхолійним блюзом Тома Вейтса. Ймовірно, такий вибір музичного оформлення невипадковий, адже цьому американцю приписують театралізовану, а часом навіть водевільну манеру виконання під час виступів.

«Прочитавши рядки «..облиште мене, навіщо ви мене ображаєте», і заплакавши на рядках «..серце його, загалом дуже спокійне, почало битися…» відчула таку відвертість і чистоту, про яку хочеться говорити. У цьому матеріалі багато тем, але провідною стала думка, що людина може по-справжньому бути живою, коли щось або когось любить», – так режисерка прокоментувала своє рішення інсценувати гоголівську «Шинель».

Вам сподобається, якщо: ви хочете побачити актуальну і нині історію про вседозволеність чиновників вищих рангів на противагу простим потребам «маленької» людини.

Вам не сподобається, якщо: вас не надто цікавить тема соціальної нерівності та людської самотності – «чужого серед своїх», навіть коли він чи вона перебуває у суспільстві, яке, втім, не терпить будь-якої слабкості.

Головна причина подивитися: захопитися грою Романа Халаімова – виконавця головної ролі Башмачкіна, якому вдалося показати глядачам безпорадну дорослу дитину, спраглу любові, що у дорогій та омріяній речі, –  Шинелі, знаходить більше взаєморозуміння, ніж в людських істотах. Та замислитись, чому так трапляється і в наш час – коли смартфони впевнено прийшли на заміну друкарським машинкам, а спілкування зазнає все нових і нових трансформацій.