Що штовхає звичайних людей на насилля та агресію до інших? Як підкорити світ і самому не стати здобиччю системи? У Театрі на Подолі відбулася прем’єра вистави «Механічний апельсин» за однойменним романом англійського письменника Ентоні Берджеса.
Режисер переніс події книги в Україну 1990-х років. Чотири вуличні бандити — Алекс, Джордж, Темний та Коста плентаються вулицями міста та творять різне свавілля: нападають на перехожих, викрадають машину, вдираються в будинки до людей. Якось банда ставить під сумнів авторитет Алекса та підставляє його. Хлопець потрапляє до поліції, де йому пропонують взяти участь в експерименті та спробувати вилікувати потяг до насилля та розрухи.
У 1971 році «Механічний апельсин» екранізував Стенлі Кубрик. Фільм мав неабиякий розголос, в деяких країнах його заборонили як кіно, що пропагує насилля. Лише в 2000-х роках після повернення на екрани стрічка отримала схвальні відгуки.
Київську виставу поставив грузинський режисер Автанділ Варсімашвілі, якого запросив до співпраці керівник Театру на Подолі Віталій Малахов. За словами режисера, роман Берджеса значно поступається фільму Кубрика, якби не екранізація, то залишився би поза увагою. Як і Кубрик, Варсімашвілі хотів переосмислити книгу і додати в сюжет щось своє.
На відміну від фільму та книги, вистава трішки розповідає про минуле хлопців до того, як вони стали бандитами. Глядачі навіть дізнаються, що кожен з них думав під час певних подій. Це дозволяє нам краще зрозуміти цих героїв та їх вчинки.
Так, Коста — найменший з бандитів просто потрапив в погану компанію. Йому не подобається, чим займаються друзі, але сказати про це він боїться, тому просто наслідує інших.
Темний — хлопець з села, який комплексує через своє походження. Хоче, щоб його всі поважали, мріє про багатство та владу.
Джордж — відставний військовий, на війні втратив товариша та бачив, як від його вибухівки загинула маленька дитина. Ці події сильно вплинули на його психіку, коли щось нагадує хлопцю про війну, він стає агресивним та некерованим.
Найменше глядачі дізнаються про Алекса — нам не покажуть, про що він думав та яка в нього історія. Доведеться задовольнитися фразою лікаря «йому просто подобається насилля». Цей персонаж здається нерозкритим, а Джордж перетягує увагу глядачів завдяки трагічній історії життя. Спочатку його агресивна поведінка викликає відразу та обурення, але дізнавшись, що всьому виною війна, герою хочеться лише поспівчувати. Після повернення він не потрібний ні державі, ні суспільству та дає раду своєму болю як може.
Великий плюс вистави — гра акторів. До речі, кастом займався не режисер Варсімашвілі, а Віталій Малахов. Кожному актору вдалося показати, яким герой хоче здаватися і яким є насправді. Так, Артем Каратаєв, що зіграв Косту, вправно перемикається між типовим гопником та боязким юнаком, що соромиться заговорити з дівчиною. Максим Коцюк зіграв Темного. Цей персонаж хоче здаватися крутим, показово крутить в руці швейцарський ніж для залякування, але не може втримати дитяче захоплення, коли бачить такий бажаний для нього годинник «Зоря». Кирилу Карпуку дісталася роль Джорджа — він то проявляє небачену жорстокість, то заходиться риданнями, коли згадує війну. Дмитро Грицай зіграв Алекса — хлопця, що поводиться як покидьок, але щиро дивується, коли його зраджують друзі. Дмитро Грицай розповів, що для того, щоб вжитися в роль, по дорозі до театру слухав симфонії Бетховена — улюблену музику Алекса із книги.
Декорації до вистави ефектні: завдяки рухливим платформам обмальований фасад будинку легко перетворюється на автомобіль, вагон метро, кімнату письменника, дах та кабінет, де лікували Алекса. Атмосфери фільму додає і вдало підібрана музика, Бетховен також прозвучить.
Вистава «Механічний апельсин» — це історія про хлопців з дев’яностих, які намагалися взяти світ під контроль, але опинилися поза грою та самі потрапили під контроль системи. У всіх чотирьох життя склалося по-різному, і в кожному по-своєму трагічно. Один став відомим політиком, який нічого не вирішує, другий — поліцейським, що виконує чиїсь накази, третій — найманим вбивцею, який також не має свободи, а четвертий не досяг особливого успіху та працює прибиральником, але, можливо, йому пощастило найбільше з усіх.
Кому не варто йти на виставу
Людям, для яких неприйнятні сцени насилля
Бо їх тут багато. Загалом Театр на Подолі надає доволі незрозумілий анонс вистави з монгольським прислів’ям та філософськими роздумами про любов і ненависть. Немає жодного слова про сюжет. Так, Стенлі Кубрик — всесвітньо відомий режисер, стрічку «Механічний апельсин» номінували на «Оскар», а книга потрапила в топ-100 найкращих англомовних романів за версією журналу «Тайм». Проте це не означає, що всім відомо, про що йшлося в романі чи фільмі. Опис вистави на сайті театру цілком підійшов би і до мелодрами про нерозділене кохання. Тому не дивно, що під час першої ж сцени насилля декілька глядачів покинули залу. Ймовірно, вони просто не знали, про що буде вистава, а з опису уявили зовсім інший сюжет.
Людям, що мають фоточутливість чи епілепсію
У виставі «Механічний апельсин» є сцена з різкими спалахами світла, які швидко повторюються, триває вона досить довго. Це викликає дискомфорт і неприємні відчуття навіть у людей без фоточутливості, а тим, хто має це порушення, взагалі може стати зле під час перегляду. Якщо у фільмі чи виставі є сцени з різкою зміною освітлення, кінотеатри та театри мають попереджати про це в анонсі. Така плашка, наприклад, міститься в описі фільму «Круелла» через те, що в деяких сценах кілька секунд показують спалахи фотокамер.
Щоб не втратити лояльних глядачів, Театру на Подолі варто було б надати більш конкретний опис вистави і додати попереджувальну плашку про світлові спалахи.
Кому варто йти на виставу
Людям, яким подобається книжка або кіно «Механічний апельсин», буде цікаво подивитися на знайомих героїв в українських реаліях.
Тим, хто згадує бандитські 1990-і.
Тим, кому подобаються складні та нетипові сюжети, які можна довго обдумувати, обговорювати з іншими після вистави.