І чому прірва між маніфестами та реальністю в наші дні стає дедалі актуальнішою
Прем’єрна вистава режисера Віталія Малахова «ОБЕЖ» Театру на Подолі – не тільки про «місце жінки». Вона вийшла про всіх людей сучасності, що занурені у квазібуття соціальних мереж та живуть часом більше ілюзорним життям, ніж реальним. Чим все це колись може закінчитися? Mind сходив на прем’єру і ділиться враженнями.
Бекґраунд. Комедія «ОБЕЖ» – світовий театральний хіт сербського драматурга і письменника Бранислава Нушича (1864–1938). Вона була написана ще в 1927 році й ось вже 90 років не втрачає актуальності. В основному тому, що нікуди не поділися тенденції, що піддаються висміюванню.
Це спектакль про жінок та їхні стосунки з чоловіками. У художнього керівника Театру на Подолі Віталія Малахова – широкий режисерський діапазон. Але відносини між «М» і «Ж» – явно його улюблена тема (варто згадати 12-річний «стаж» його успішного спектаклю «Звідки беруться діти?» за п’єсою Анатолія Крима). Відчувається, що маестро брався за цей матеріал з насолодою.
Сюжет про «зниклих» жінок. За сюжетом у Белграді стали пропадати жінки. Не лякайтеся – це не трилер про маніяка. Дами пропадали на якийсь час в ОБЕЖ – Товаристві емансипованих белградських жінок, громадській організації, створеній забезпеченими жінками різного віку, нібито для зміцнення сім’ї та допомоги нужденним, але насправді для дозвільного проведення часу.
На сцені, власне, і розташовано атрибути розважального дозвілля: прогулянковий човен, фанерний літак, авто, райський сад вдалині з гойдалками – всі задоволення разом.
На зручних меблях у цьому райському саду зібралися дами для зйомок кіноролика про будні їхнього товариства. Сьогодні це було б відеоселфі, що відразу б викладалися у фейсбук та інстаграм. А тоді дами в мальовничих різнокольорових нарядах і капелюшках граційно зображували перед камерою бурхливу діяльність. Режисер командує: «Невимушено п’ємо чай! Сперечаємося між собою! Стоп! Тепер усі задумалися над завданнями нашого товариства! Стоп! Сміємося! Стоп! Дякуємо!»
Пані Лазич, яку чудово грає актриса Софія Пісьман («Червона королева», «Фаїна») – глава ОБЕЖ і центр дамського коловороту. Вона намагається контролювати напрям дискусій своїх підопічних, але все зводиться до обговорення міських пліток і манікюру. Іноді проскакують і зовсім екзотичні теми – на кшталт випадку, коли одна жінка займалася фехтуванням і отримувала від уколів задоволення… сексуального характеру (за версією однієї з дам, ОБЕЖ розшифровується як Товариство Безпеки Еротичного Життя).
Проте пані Лазич закликала всіх зайнятися справою: на порядку денному заява від ветерана. Він пише, що «не працює, хворий, має двох різностатевих дітей, просить про допомогу». Жінки одразу зажурилися. Голова резюмує: «Наше товариство немає достатніх фондів. У нас зовсім інші завдання». Які? Тут всі згадують, що в однієї з членів ОБЕЖ завтра день народження, і гроші від внесків можна прекрасно направити на його святкування. Настрій різко піднімається!
«Втрачені» чоловіки. А цього часу пан Лазич у виконанні Сергія Сипливого (який і в житті є чоловіком Софії Пісьман) – викладач літератури, професор – не може вдома вирішити завдання: чим замінити на жилетці загублений ґудзик? Служниця Софі (Анна Тамбова) зрізає для цієї мети мідний ґудзик з мундира свого коханця – пожежного, який, на подив професора, ночує у них в будинку. Пан Лазич щасливий, що його одяг якось відновили: минулого разу в аналогічній ситуації він обійшовся гачком, на якому висіла картина.
До професора приходить комісар поліції з питань безпеки пан Сушич (Максим Грубер) з коляскою і плаксивим немовлям. Він питає, чи не знає Лазич, де засідає ОБЕЖ? Там знаходиться молода дружина поліцейського. Комісар нарікає: «Те, що вона йде – це півбіди. Але вона забирає свої груди. А він хоче їсти, – киває комісар на немовля. – Він уже три місяці з нею в злочинній змові: як тільки дружина йде – він відразу кричить, а коли вона вдома – поводиться тихо, як миша».
Загалом, всі дами з ОБЕЖ – втрачені для своїх сімей, які залишені самі собі. «Покинуті» чоловіки відразу стають схожими на дітей. Один чиновник вимагає телефоном у своєї благовірної, яка змушена перервати доповідь про зміцнення сімейних устоїв, відповіді, де лежать його штани? Дама, кинувши трубку, саркастично зауважила на трибуні: «Що важливіше: штани мого чоловіка або морально-етична сторона сім’ї? Варто було дзвонити? Я вже думала – будинок горить». Але, як з’ясовується, в переносному сенсі їхні будинки починає потихеньку пожирати вогонь нелюбові та занедбаності. Симптом «пожежі» тут таки проявився: чиновник відправився на вручення ордена… без штанів, про що члени ОБЕЖ з подивом дізналися з радіотрансляції.
Подружжя Лазич (Софія Пісьман та Сергій Сипливий)
Фото: Ірина Марконі/Театр на Подолі
Сімейна пожежа. До певного часу язиків цього вогню не видно. Дами готують хоровий виступ з танцями – тут блискуче себе показує в червоній сукні (вогонь! вогонь!) пані Спасич, яку чудово зіграла Анна Саліванчук («Свінгери – 1, 2»). Спасич – яскрава і одночасно карикатурна світська левиця. У виконанні Саліванчук вона блискуче розправляється з колегами по товариству: «Як ви можете нас представляти на конгресі по боротьбі з проституцією в Барселоні, якщо вам немає в чому? Не в цій же блакитній сукні? Якщо ви з’явитеся в ній на трибуні, іспанці оголосять нам війну». Спасич – улюблениця пані Лазич.
Анна Саліванчук у ролі пані Спасич
Фото: Ірина Марконі/Театр на Подолі
ОБЕЖ демонструє себе щосили на естрадному терені: дами в білому проникливо виконують «Пісню стомленої Землі». У теорії у них все правильно: жінки – земні ангели-хранителі.
Однак якщо чоловіки без дружин поводяться по-дитячому, то у самих дітей наших дам з ОБЕЖ починаються досить дорослі проблеми. 17-річна Дана, дочка пані Лазич, вагітна. Син Заре кидає гімназію і стає членом зграї, грабує банки в той час, коли його мати цілодобово готує доповідь на тему: «Як захистити сім’ю від руйнівних тенденцій?».
Пан Лазич теж не відразу помічає «язики полум’я»: професор захопився астрономією, замінюючи колегу, його хвилюють виключно спостереження за Ураном, який, до речі, в астрології є «порушником спокою». Але професор, який оплачує в тому числі й рахунки ОБЕЖ, скоро втратить спокій – з появою підкинутої дитини.
Професор зайнятий космосом, а не вихованням сина
Фото: Ірина Марконі/Театр на Подолі
Чергове засідання товариства, і, як завжди, «важлива» тема: «Я була на кориді, – розповідає одна з дам. – Бик почав дивитися на мене. Не смійтеся – я була в червоній сукні. І бик не міг від мене відвести очей…» Аж раптом пані знаходять на порозі будинку залишене немовля-дівчинку.
ОБЕЖ відразу включається в боротьбу, щоб… спихнути сироту Материнському товариству. Але ті героїчно повертають немовля назад.
Більше за всіх ратує за те, щоб ОБЕЖ удочерила сирітку… Дана, дочка голови товариства. Пані Лазич вже схиляється до цього, готуючи тронну промову: «Сім’я – основа суспільства, символ його – дитина». Вона підводить базу під нагородження себе орденом «За благочестя і любов», як раптом з її сімейної шафи з гуркотом починають сипатися скелети. Чоловік, нарешті, розгріб рахунки, серед яких виявився один з пологового відділення. А гімназія надіслала повідомлення про прогули і відрахування Заре. Після пограбування банку його затримує комісар поліції (який, нарешті, зайнявся справами, віддавши малюка матері) і доставляє батькам. Розперезаний Заре кричить в обличчя матері: «Що вилупилася, як жаба на жирафа?! Тепер моя мордочка, мама, з’явиться в газеті раніше за твою».
Сім’я Лазич, нарешті, в зборі. Фінальну сцену незрівнянно грає Софія Пісьман. Її героїня скорботно мовчить, але глядачі бачать – на її обличчі трагічно запізніле прозріння! «Твоє повернення в сім’ю – повністю відповідає завданням ОБЕЖ», – майже без іронії зауважує чоловік.
Фінал. На передньому плані – Софія Пісьман
Фото: Ірина Марконі/Театр на Подолі
А що подруги і колеги пані Лазич по ОБЕЖ? О, жінки можуть бути дивно винахідливими у своєму віроломстві…
Враження Mind
Блискуча постановка Віталія Малахова та видатна акторська робота Софії Пісьман. Вистава не тільки про те, наскільки для жінки важлива сім’я і якщо не приділяти їй належної уваги, катастрофічні наслідки не змусять себе довго чекати. Це історія і про всіх нас, хто проводить левову частку часу в соціальних мережах і недостатньо приділяє уваги близьким. «Не живіть придуманим життям», – закликають нас автори. – Живіть справжнім!»
15 ЛИСТОПАДА 2019