Починається вистава. Крізь завісу ми бачимо стареньку у занедбаній квартирі: речі розкидані, всюди пил і дух запустіння. Ліжко є чи не єдиним притягуючим елементом. А ще – яскраво червона квітка, яка стоїть на столі у кутку. Та й старенька до квітки ставиться по-особливому, піклується про неї, хоча кожен крок для жінки – важка праця. Мабуть, квітка – то єдина близька істота для героїні, бо навіть для того, аби її полити старенька відкриває нам свій світ – розсуває ту напівефемерну завісу.
Раптово у квартирі лунає дзвінок, старенька реагує на нього дивно: не йде відчиняти двері, а лягає у ліжко та прикидається померлою. Ми бачимо молодика з валізою і дізнаємося, що він – небіж старенької, який приїхав, зірвавшись з роботи в банку, бо отримав листа від тітоньки, яка помирає. І тут починається власне історія: така звичайна і водночас незвична; дуже особливий діалог двох героїв, адже від старенької героїні ми не чуємо слів, вона грає очима, мімікою, жестами, ходою.
Про що вистава? Про самотність? – Так. Про дивну пару? – Так. Про дитячі образи? – Так. А ще – про Любов. Бо впродовж 1,5 години ми дізнаємося не тільки історію життя героя, але й пізнаємо обох – небожа та його стареньку тітоньку. Хоча… У виставі є ще персонажі: жіночка з вікна навпроти, яка постійно спостерігає за нашими героями і цим надзвичайно дратує, та одноногий чоловік, за яким полюбляє спостерігати небіж. І вони відіграють свою роль у виставі та в житті героїв! Втім, не буду спамити. Варто дочекатися завершення вистава, обіцяю – ви здивуєтеся!
Вистава ніби не особливо динамічна. Майже немає музичного супроводу (втім, його невеликі вкраплення дуже влучні!), зміни декорацій; зміну костюмів героями також можна назвати доволі умовною, бо вдягнені вони більшу частину вистави у повсякденне вбрання. Але є цікавий режисерський хід: використання камери та проєктора, що дає додаткове забарвлення монологам героїв. Повторюсь, вистава майже нединамічна, але не відпускає глядача до кінця! Бо глядач відчуває різні емоції: цікавість, сум, сміх, здивування, співчуття. Тож вистава не для тих, хто прийшов розважитися. Вистава для тих, хто звик до роздумів і рефлексії. Цікавою вистава буде для тих, хто любить сучасний український театр, йде не на відомі імена, а для того, аби зустрітись з улюбленими акторами (Тамара Плашенко) або дізнатись більше про молоде покоління (Костянтин Темляк).
Бульбенюк Світлана
29 жовтня 2020