Я впевнена, що ви неодноразово читали детективні історії або дивилися фільми про розслідування та вбивства. Але чи брали ви колись безпосередню участь у допиті підозрюваних? Чи використовували дедуктивний чи індуктивний спосіб мислення на практиці? Якщо ні, то Театр на Подолі пропонує таку можливість кожному, хто відвідає виставу «Ножиці».
Детективна історія розгортається навколо працівників та відвідувачів перукарні, що належить вишуканому хлопцеві Антуану. Річ у тому, що щойно було вбито відому музикантку Ізабеллу Черні, у якої от-от мало бути турне Європою. Під підозру підпали знайомі талановитої піаністки, які за загадкових обставин опинилися всі в перукарні, що знаходилась поверхом нижче житла пані Черні.
Вистава умовно розділяється на дві частини: до та після вбивства музикантки. У першій частині ми спостерігаємо за звичайним днем у перукарні та знайомимося з головними героями, а у другій – шукаємо вбивцю.
Глядачі раптово стають свідками, які допомагають слідству – майору та лейтенанту – реконструювати всі дії персонажів до вбивства пані Черні. І саме на цій частині можна перевірити, чи уважно ви стежили за сюжетом, адже герої постійно помиляються у своїх свідченнях. Глядачі стають безпосередніми учасниками дійства, що напряму впливають на результати розслідування.
На деякий час я навіть відчула себе на місці Еркюль Пуаро в детективі «Вбивство в «Східному Експресі» Агати Крісті. Адже я особисто і всі глядачі в залі допитували героїв та постійно стежили за їхніми реакціями, підозрюючи кожного.
У результаті слідства глядачі виявляють, що у кожного відвідувача та працівника міг бути власний мотив вбити жінку. Перукар Антуан, справжнє ім’я якого Антуан Будяк, терпіти не міг музику Ізабели та часто грозився вбити гучну сусідку. Працівниця салону Катерина Маркова хоч і була близькою подругою Ізабели, але постійно страждала від її нахабних коментарів та порад. А клієнт салону Едуард Скоробагатов виявився колекціонером антикваріату, який вже довго не може придбати у пані Черні її рояль. Серед відвідувачів перукарні опинилась і Вікторія Шельман, прізвище якої збігається зі справжнім прізвищем вбитої.
Вистава відбувається в одній кімнаті з незмінними декораціями, які від цього не перестають бути цікавими. Кожен предмет, що присутній в кімнаті, має своє значення та може привести нас до відповіді на питання, хто вбивця. Ефектно виглядала гра тіней та силуетів, що проглядалися за ширмою щоразу, коли актор ділиться своїм одкровенням.
Я була приємно здивована акторською грою, яка не закінчувалась завченим текстом. Актори імпровізували і ця імпровізація була не гіршою від поставленої гри. Кожен глядач в залі міг поставити будь-яке питання будь-якому актору, і ми щоразу отримували розгорнуту відповідь, яка гарно вписувалась в загальну історію. Було видно, що кожен актор гарно попрацював над своїм домашнім завданням: вивчив повну історію свого персонажа та продумав відповіді на всі потенційні питання. Щобільше, актори не лише влучно відповідали на питання глядачів, але й при цьому не виходили зі своїх образів, чим дуже тішили та смішили залу.
Звісно, мені не терпиться розповісти вам, хто ж цей таємничий злодій та які мотиви спонукали його до вбивства. Але не виключаю, що розвиток подій на вашій виставі повернеться на 360 градусів і результати розслідування виведуть вас на інший слід.
Савенець Вікторія