Сергій Гринін

Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.

Закінчив школу-студію Кримського академічного театру ім. М. Горького. В 2007 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.

У театрі з 2006 року.

РОБОТИ У КІНО:

“Мухтар”;

“Мухтар-2”;

“Повернення Мухтара”;

“Рідні люди”;

“Не квап любов”;

“Маршрут милосердя”;

“Чужі помилки”

ФЕСТИВАЛІ:

2003. Санкт-Петербург. Фестиваль ім. М. Булгакова. З Кримським академічним російським драматичним театром ім. М. Горького;

2004. Москва. Фестиваль “Весь Гоголь”. З Кіровоградським театром ім. М. Кропивницького – приз глядацьких симпатій;

2007. Москва. Фестиваль “Твій шанс”.

***

– Найважче за все мені давалася роль у виставі «На дні», якщо враховувати, що її випустили 8 років тому. Мені тоді ще і 30 не було, а моєму герою – слюсару – 42 роки. Віталій Малахов мені тоді казав: «Ти такий вшивий інтелігент, що це навіть у твоїх рухах видно». Тому слюсар давався мені важко. Із самого початку цю роль мав виконувати Сергій Сипливий, але він багато знімався у кіно, тому я мав грати замість нього тимчасово. Та зйомки затягнулись, тому я так і залишився у цій виставі – на 8 років.. 🙂
?
– Колись ще у Сімферополі я грав у виставі «Малюк і Карлсон». Піднімалася завіса, на сцені стоїть малюк, тобто я, з плюшевою іграшкою… І костюмчик ще у мене був – шорти і панчошки, а частина ніг була голою. Я, значить, промовляю цілий монолог про те, як би було круто мати справжнього песика, звучить сумна музика, я пускаю сльозу. Драматична сцена! І тут із зали тоненький голосок: «Мамо, мамо, а в малюка ноги волохаті!»
?
– У Театрі на Подолі я вже 10 років. Коли тільки випустився із театрального, у театрі було мало молоді – тільки Аня Саліванчук і Рома Халаїмов. І тоді взяли до трупи майже увесь випуск Рушковського… Максима Грубера, Сашу Фоменко, який тоді прийшов як артист… І нам, тоді ще зеленим, почали одразу давати головні ролі. Згодом частина молоді, яка прийшла зі мною, розсіялася. Хтось пішов до інших театрів… Ми наче всі були разом, ніби якусь зірочку схопили, і настає такий момент, що все якісь епізоди, мало нових робіт… У такі моменти були думки про другу роботу. Приходиш додому, сідаєш і думаєш: «Так. А що ж я ще вмію? Крім того, що імітувати, що я щось вмію?» А нічого. Такі легкі депресії іноді трапляються. Та потім починає щось виходити, чи іноді навіть доводиться змиритися із тим, що щось тобі не дається. 

Спектаклі