Новини

Жінкам жіноче щастя?! (Рецензія Theatre.love на прем’єру «ОБЕЖ»)

Жінкам жіноче щастя?! Про це та багато іншого розповідають актори зі сцени театру на Подолі. Інсценізація режисера Віталія Малахова комедійної п’єси сербського драматурга Бранислава Нушича «ОБЕЖ». У головних ролях Софія ПісьманСергій СипливийАнна СаліванчукТетяна Печенкіна та інші. Це історія про членкинь, які доводять, що «жінка – це частина суспільства», а, отже, має такі ж права як і чоловік. Отож, на теренах буденності виникає об’єднання панночок, які намагаються розв’язувати важливі, на їхню думку, питання.

І як зазвичай буває, кожне питання детально розглядається, виноситься на голосування (підняттям рук) і… значимість жінки у соціумі зростає на очах. Кому потрібні щоденні турботи, якщо за них не отримати ордену, не поставити пам’ятник? Зовсім інше – допомогти нужденному племені Манджуко, що постраждало від жорстокості тирана Чунг-Чанга. Подібні проблеми і є предметом розгляду членкинь.

ОБЕЖ – об’єднання емансипованих жінок, яким важливо бути почутими і корисними суспільству. Інколи ця потреба за пріоритетністю вища за сімейні цінності. Та коли таких поборниць справедливості збирається ціле товариство, про яку роботу мова? Якщо твоїй колезі зраджує чоловік, а у сусідки роман із секретарем її ж благовірного. Розповідь на контрастах, побудована на крайнощах так само як і, власне, інколи сама жінка.

Крихкий нестабільний настрій героїнь підкреслюється легкими та вітряними декораціями: машина, телескоп, літак, човен тощо. У центрі картини – гойдалка, яка ніби задає ритму виставі: часом вона статична, часом перебуває у русі. Дії відбуваються на подвір’ї пані Живанович, у будинку пані Лазич, на репетиції тощо. Картини змінюються часто. Для розуміння глядачів – щоразу опускається напівпрозора завіса з проектованими на ній картинами – натяками наступних подій.

Загалом вистава насичена натяками. Події супроводжуються проекцією та час від часу музичним фоном. Родзинка вистави – творчі номери: чарльстон і академічний вокал Олександри Пашкової. І насамкінець – зафільмована ретроспектива як згадка про минулі щасливі миті об’єднання. Яскраво промовисті контрасти: радісні кадри членкинь і тихі, проте гіркі, блискучі потоки суму і жалю за зроблене і ні на щоках пані Лазич. Кінцівка відкрита. Переосмислення себе, життя, возз’єднання сім’ї. Розуміння найважливішого, суб’єктивно правильні, усталені суспільством, але такі потрібні кожному з нас пріоритети. Режисер пропонує свою інтерпретацію завершення вистави, обережно ставлячи кінчиком стержня долі три крапки у цій історії.

Юлія Вишнякова, Theatre.love.

Оригінал: https://theatre.love/blog/zh-nkam-zh-noche-shhastya/