Колектив
повернутись до колективу

Василь Кухарський

Кирило Ніколаєв

– Театр – це машина часу. Магічний простір, в якому за рахунок представленого сюжету, глибокого художнього уявлення, перевтілення в персонажа можна поринути в неймовірну історичну подорож.

 

– З чим у мене асоціюється Театр на Подолі? Шекспірівська атмосфера творчого повсякденного копошіння у наш час.

Іноді раптом виникають асоціації якоїсь дивної казковості, відчуття дежавю, стан, ніби Ти Капелюшник з «Аліси в Дивокраю» і ніяк не можеш допити свій чай.

 

– Перша роль, яка мені запам’яталася – це Кіт Базіліо в дипломній виставі, де наш режисер придумав декорації, – величезні стільці, на фоні яких ми, актори, здавалися маленькими, як у ляльковому театрі Карабаса-Барабаса. Мій персонаж – Котяра, мав бути дуже пластичним і як реальний кіт застрибнути на височенний стілець з одного маху. Протягом місяця я розтягував м’язи, сидячи в першій танцювальній позиції навприсядки на пальцях ніг аж до жару. Потім вистрибував без рук на звичайний стілець, пізніше на підвіконня і врешті через місяць я з легкістю кота вистрибнув на майже двометровий стілець! От така історія.

 

– Якщо говорити про перший вихід на сцену, то це сталося у п’ятирічному віці в піонерському таборі. Я співав під супровід баяніста пісню Шатунова “Белые розы”. Відчуття, ніби я весь кам’яний, один тільки рот співає і поряд місцевий баяніст, який не грає, а рве того баяна. У голові: “Доспівати б до кінця”. До речі, до кінця дискотеки ми таскали розірваний баян.

 

– Мій персонаж, Васька Попіл у виставі Максима Горького “На Дні” – довірливий, обманутий, зовні розлючений, добрий у душі й доволі справедливий чоловік. І разом з тим неоднозначна, несподівана у вчинках особистість.

Логіка поведінки цього персонажа в тому, що внутрішньо він відчуває іншу правду життя, щоб прожити його, щоб потім не соромно було…

 

– Горький був людиною, який у кожному своєму творі боровся за «нових людей», безстрашних і вільних, інтелектуально і фізично здорових, завжди шукав якоїсь іншої – нової – правди. Якби мав можливість, я би хотів запитати у нього, чи змінилося щось у соціумі, на його думку: наскільки безстрашніші і вільніші стали люди в нашому новому поколінні?

 

– Мій девіз?

”В жизни не нужно по разным причинам

Хвастать родством и кичиться чином

Должны мы помнить: И малый, и старый,

И самый вознесшийся в том же числе,

Быть Человеком в мире подлунном

Высшая доблесть на этой грешной Земле”.

 

– Мрію зіграти Дон Кіхота. Завжди цікавила внутрішня багатогранність персонажа і філософський підтекст у його діях.

 

– Останнім часом я захоплююся фотографією і тому мені на очі потрапив не дуже новий, але цікавий фільм «Хутро: Уявний портрет Діани Арбус» про відому фотографиню Діану Арбус, яку зіграла Ніколь Кідман. Дуже відверта і прониклива картина про красу у всьому, навіть у людях із фізичними вадами. Діана фотографувала саме таких, в яких побачила свою красу.

Фільм «Джентельмени» Гая Річі просто закинув в мене достоту велику дозу адреналіну. Суто чоловіче кіно, яке нагадує, що чоловіча дружба і джентльменські закони існують.

 

Також раджу кінокартину «Ірландець» Мартіна Скорсезе. Стрічка захопила своїм сюжетом і методом зйомки. Фільм іде майже три години, але дивиться на одному подиху. Роберт Де Ніро втілює загубленого персонажа Френка, доброго, моментами жорстокого, який балансує між правильним вибором і соціальним, який всіляко намагається знайти своє місце в мирному, але бурхливому післявоєнному суспільстві.

Спектаклі

НА ДНІ − Васька Попіл

НОЖИЦІ − Колекціонер

СТО ТИСЯЧ − Невідомий

ЛЬОВУШКА − Двірник