Новини

Запустити їжака під… череп (День)
Цей колись іменний київський вислів став народним і, здається, надихнув на постановку “Механічного апельсина” в Театрі на Подолі грузинського режисера Автанділа Варсімашвілі 

Його вистава “Річард ІІІ” у Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка була відзначена театральною премією “Київська пектораль” у номінаціях “За кращу сценографію”, “За краще виконання чоловічої ролі”.

50 років тому фільм Стенлі Кубріка “Механічний апельсин” став подією в кіномистецтві, отримав чотири «Оскари», гостротою розмови про молодь і суспільство приголомшив глядача й навіть був показаний в СССР, звичайно, з огляду на перебіг подій у суспільстві капіталістичному.

Чотири молодики в спідньому від спортивних бейсбольний костюмів, з бандажами на статевих органах, і підведеними очима п’ють молочний коктейль із домішком героїну. “Сосунки” втрачають саморозуміння і поринають в безглузде життя з потужним вихлопом смердючої душі. Вони гамселять прохача, вриваються в чужу оселю, ґвалтують на очах чоловіка дружину, вбивають для забави.

Автор однойменного роману Е. Берджесс наділяє їх мову російським сленгом. Події відбуваються під час карибської кризи, яка занурила людство у панічний страх перед Росією.

Жорстокість ХХ століття створює у суспільстві запит на викриття в мистецтві каліцтв війни, недосконалості світоустрою.

Постановник спектаклю переносить події роману півстолітньої давнини у сьогодення, наголошуючи на нездатності людства навчитися одуховлювати, олюднювати людину.

У глибині сцени, схоже, іконостас. Нижній чин, який у церкві називають місцевим, складається з рухомих платформ, які роз’їжджатимуть по сцені як автівки, вагони метро, крутитимуться як лопасті не бетоно-, а життємішалки. В металевих рамах, закріплених на платформах, розміщені розрізні ширми. Персонажі зникають і виникають зі щилин. Значущості цим появам надають намальовані на ширмах фрески, що помітно осипалися, із зображеннями святих, козака Мамая, лірників.

Над цим чином у церкві розташовано Деісусний чин – головна частина іконостасу із зображенням Спасителя в центрі, іконами Богоматері, Іоанна Хрестителя, апостолів обабіч.

У виставі це поліекран, у дванадцяти “віконцях” якого протягом усієї першої дії демонструються документальні кадри подій на Майдані Незалежності у 2014 році.

Юнаки на цьому фоні граються у мафіозну перестрілку, пальцями зображаючи пістолети, імітуючи біль поранень, смерть. Щось схоже на відеоігри з часом переходить у спроби в житті відтворити відеоролики із знущанням над старшими, ровесниками, тваринами, яких повно в соцмережах. В їх мові гучнішають хамські інтонації всіляких ток-шоу.

Перехід із дитячого у доросле життя, криза самооцінки, нова ідентичність породжують афективно нову установку, яка дуже наближена до агресії.

А далі гнів, який не дозволяє відчувати позитивні емоції. Любов до класичної музики не заважає Джорджу знущатися над старим чоловіком. Під улюблену 9 симфонію Й. С. Баха, він чинить злодійство. Мистецтво не здатне облагороджувати?

Жорстокість поведінки молодиків, яка пронизує мозок, майже фізично відчувається глядачем. Ситуації, які розігруються на авансцені, а в церкві це місце називається амвоном і призначене для читання Святого Письма, добре знайомі багатьом не з чуток.

Кінокадри, на фоні яких неусвідомленість молодиками відповідальності за свої дії, надають гостроти роздумам над епізодами новітньої історії України.

– Зло живе на одній землі з добром.

– Сприйняття небезпеки свободи як умови її виборювання.

– Усвідомлення права кожного обирати між злом і добром.

– Можливість насильницького придушення зла.

– Байдужість до чужого страждання.

– Словом, злочин і кара, безмір усвідомлень перед кожним із нас.

У другій дії лікарі-психологи через повторне розігрування сцен “геройства” досліджують особистості молодиків, аби виявити, кого з них можна спасти чи виправити.

У 1960-ті у Британії вважалося, що молодих злочинців можна перевиховати психічною і медикаментозною корекцією.

«Коста» Станіслава Мельника – одразу видається зайвим у цій компанії. Актор наділяє свого персонажа довірливою ніжністю, вірою у красу дружби. На фінал ми бачимо його щасливим працівником.

«Джордж» Івана Завгороднього – безбашений, скручений жагою лідерства в спіраль. Актор майстерно грає випромінювання небезпеки. Його вб’є і убезпечить свою позицію ватажка Алекс. Дмитро Грицай грає його чарівним, здатним поважно переконувати, розумно маніпулювати, ховатися за маскою доброчинності.

Відверто підлий Темний (Максим Коцюк), зрадник, заздрісник, подорослішавши, став поліцейським. Досвід юності став у нагоді в професії.

Для виправлення залишився Алекс. Його прив’язують до крісла і демонструють сцени насильства, вбивств, які мучать його, та чи виліковують невідомо.

Молоді люди такі різні. Інколи бути яскраво іншими стає самоціллю. Зрілість приходить з усвідомленням монад духовних дій, розумінням неподільної єдності усіх виявів людського життя.

Людину легко перетворити в механічний апельсин, без соку індивідуальності, аромату особистості, зробити його гвинтиком у суспільному механізмі. Складніше допомогти подолати життєві випробування, знайти себе у глобально людському.

На пам’ятнику Е. Берджессу, у мозку якого так моторошно було думкам, якими наповнена вистава, написано: «ABBA, ABBA – Отче, Отче» – останні слова Христа, які залишилися без земної відповіді.

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України
16 червня, 2021