Преса

Про Віру, Надію і Любов


Едуард Овчаренко
Не так давно у столиці з’явився ще один сценічний майданчик – Нова сцена Київського академічного драматичного театру на Подолі, яка вже встигла стати улюбленим місцем для багатьох київських театралів. Нещодавно тут відбулася друга прем’єра – «Віра, Надія, Любов» за мотивами повісті Олександра Купріна «Яма». Це вже не перше звернення столичних театрів до скандального твору, минулого року своє сценічне прочитання «Ями» здійснив Київський академічний Молодий театр.

Режисер нової постановки Валентин Козьменко-Делінде. Напевне, серед українських режисерів важко знайти митця, який би так тонко відчував російську класику. Свідчення цьому його постановки в Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка («Чайка» за Антоном Чеховим, «Одруження» за Миколою Гоголем, «Жона є жона» за оповіданнями А. Чехова), Київському академічному театрі юного глядача на Липках («Місяць на селі» Івана Тургенєва, «Ревізор» Миколи Гоголя»), а також Національному академічному театрі Лесі Українки, Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра, театрах близького і далеко зарубіжжя. Та напевне нова постановка в Театрі на Подолі стала однією з найкращих у творчому арсеналі режисера. Принаймні за останні роки.

Цього разу В. Козьменко-Делінде звернувся до повісті Олександра Купріна «Яма», що свого часу набула шаленої популярності. Напевне, авторові потрібно було мати нечувану сміливість, що межує з нахабством, аби зробити героїнями повісті жінок найдревнішої професії, розповісти їхні справжні і такі людяні історії. 

Купрін прагнув не проповідувати фемінізм, проституцію чи розпусту – він закликав до людяності. Кожна з героїнь потрапила до публічного дому з різних причин, але, напевне, жодна не хотіла собі такої долі. Однак, багато в чому вони потрапили до «Ями» саме завдяки людській байдужості.

Нова постановка перегукується із однією з попередніх робіт театру – спектаклем «На дні» за М. Горьким. Тут також звучить заклик до віри, надії і любові, які можуть змінити не лише конкретну людину, але і весь оточуючий світ. 

Вся увага глядачів прикута до п’яти героїнь, що є представницями цієї найдавнішої професії. 

Віру в себе сповідує головна героїня Тамара (Даша Малахова). Її розум, нахабство і сила дозволяють цій жінці ходити з високо піднятою головою навіть там, де кохання стало професією. 

Женя, героїня Анни Саліванчук, має надію, що світ зміниться, а вона знайде у ньому своє місце. Однак чи можуть виправдатися ці сподівання? Чимало глядачів насамперед знають Анну як комедійну виконавицю, а в цій виставі розкрився її талант як глибоко драматичної актриси.

Любов відкрилася Любі (Анні Тамбовій) випадково, дівчина віддалася цьому пориванню повністю і… розчарувалася, зіштовхнувшись з людською байдужістю. Напевне, це найромантичніший образ вистави. 

На противагу жрицям кохання протиставлені представниці вищого світу Ровінська (Оксана Аніщенкова) та Баронеса (Ірина Грищенко). Якщо порівнювати моральні якості цих знатних дам з повіями, то навряд чи імениті пані матимуть переваги.

А заслужена артистка України Алла Сергійко створила один з найяскравіших образів вистави – Емми Едуардівни. Коли дивишся на цю героїню, то починають «мурашки бігати по тілу».

Серед чоловічих персонажів найбільше запам’ятовується Платонов (заслужений артист України Сергій Бойко). Цікаві акторські роботи також у Сергія Гриніна (Ванька-Встанька), Юрія Феліпенка (Лихонін), Валентина Бойка (Рамзес), Кирила Капрука (Симановський), Костянтина Темляка (Соловйов), Владислава Демиденка (Петров), Олега Воронька (Гладишев).

Як і в багатьох своїх попередніх виставах, Валентин Козьменко-Делінде сам здійснив сценічне рішення. Ще до третього дзвоника починається дія. З великого екрану глядачі бачать уривки оригінального фільму з Вірою Холодною, де звучать романси у виконанні Олексія Вертинського, а героїні майбутнього спектаклю ходять між рядами. Все це налаштовує глядача на не зовсім звичне видовище. Так воно врешті й є. А під час вистави на сцені постійно з’являються і зникають ліжка. Вони одночасно є й декораціями і повноцінними дійовими особами. 

Напевне вистава буде особливо близькою українському глядачеві, адже події повісті Олександра Купріна відбувалися у Києві, а порушені автором теми не втратили своєї актуальності і в ХХІ столітті. Дуже важливо не дати душі загрубіти, навчити її співчувати. А добро, яке ти робиш для ближнього, обов’язково повернеться. 

Джерело: i-ua.tv

Перейти в список статей