Преса

Найкраще, що сталося з Києвом. Як виглядає зсередини «скандальний» театр на Подолі


Євгеній Дроздов
Мінімалістичний дизайн, просунуте сценічне обладнання, раціонально використаний простір. Приміщення нового театру на Подолі, навколо якого взимку вирували пристрасті, сміливо претендує на звання одного з найкращих мистецьких просторів Києва та України.

 

Ми написали на сторінку театру у Facebook про те, що хочемо показати читачам інтер’єр театру на Подолі і десь через годину прийшла відповідь: «Мене звати Оксана. Я завліт театру. Узгоджу Ваше прохання з художнім керівником і, думаю, що ми все зробимо».

Це магія архітектури. З вулиці приміщення здається зовсім невеличким, а всередині є чимало простору.

Сучасний театр — це актори і техніка із максимальною функціональністю.

Оксана Паланичка, керівник літературно-драматичної частини, зустрічає нас біля входу та запрошує до будівлі. Ми спускаємося у фойє. По центру — масивні бетонні колони, кілька крісел і невеличких столиків. Мінімалістично і без зайвого пафосу, немов декорація на сцені в очікуванні виходу артистів. Дзеркальна стіна навпроти входу створює ілюзію, що місця ще більше.

«Сучасний театр — це актори і техніка з максимальною функціональністю, — пояснює Оксана. — Фойє буде працювати цілий день, а не тільки в антракті, тут можна буде випити чашку кави, поспілкуватись. Потім можна піти на виставу, а можна й не піти. Ми хочемо започаткувати Дні вистави, розповідати про те, чому п’єса потрапила до репертуару театру, робити тематичні виставки. Така собі опція для тих, хто хоче дізнатись більше. Театр, доступний для всіх, — наше кредо».

Вхід до будівлі обладнаний підйомником для глядачів на візку. Є ліфт і два туалети для людей із інвалідністю — у фойє і на поверсі з глядацькою залою. Візочник може самостійно потрапити до будівлі і пересуватись усередині без сторонньої допомоги, пояснює Оксана. Крісла в першому ряду глядацької зали також легко демонтуються, аби розмістити глядачів на візку. У планах — адаптувати вистави для людей із вадами зору та слуху. Для цього сподіваються запросити експерта з Польщі, тож наразі тривають переговори з Польським інститутом.

Перед тим, як піднятись вище, Оксана показує нам парадний вхід до театру — між двома пластинами скла — фотовідбиток перших дверей старої будівлі Театру на Подолі, що розташована поруч.

Біля входу обладнані камери схову — на випадок, якщо треба залишити сумку або ж рюкзак.

Тепер прямуємо до глядацької зали, тими самими сходами, що було видно з вікна. Сходи. Двері. Ще одні двері. Ми проходимо через невеличку кімнату.

«Тут у нас буде кафе, де відвідувачі, актори та працівники театру зможуть спокійно поїсти, випити кави. Столиків десь на п’ять, більше нам і не потрібно», — розповідає Оксана. — У старій будівлі не вистачає цих приміщень, там дуже тісно, я потім вам покажу. Сюди ж приїздить ліфт із фойє». Приміщення ще пусте, але на одній зі стін майбутнього кафе висить велике полотно — ілюстрація театрального дійства епохи Відродження.

— «Це Шекспірівський "Сон літньої ночі"». Саме з цією виставою ми виступали в Единбурзі (у 1994 році на фестивалі в цьому місті Київський театр на Подолі був визнаний найкращим виконавцем Шекспіра — прим.). Це наш сентимент, — розповідає Оксана.

З кафе є вихід до внутрішнього дворику — місце для курців. Це аби не пропагувати паління на Андріївському узвозі, жартує вона.

Уже добре чутно голоси зі сцени. Перед входом до зали ще кілька поворотів. «Тут дійсно можна заблукати. Але це від того, що намагались зробити функціональним кожен квадратний метр. Ми самі не розуміємо, як архітектору вдалося все це вмістити. Адже будівля насправді невелика», — продовжує розповідь наш театральний гід.

І ось ми нарешті в залі. Разом із балконом вона може вмістити 253 глядача.

 «Наша мрія зробити виставу з голограмою. Наприклад, актор грає десь в Британії, але голограма дозволяє транслювати його на сцену... Технічні можливості театру тепер це дозволяють»..

Оксана розповідає, що театр має найсучасніше обладнання. Довелось пожертвувати місцями, але отримали хороший звуковий пульт. Особливість у тому, що звук поєднується і мікшується вже безпосередньо в залі, аби не заважати акторові на сцені. Світло не поступається звукові. Але є можливість повісити додаткове освітлення, якщо раптом це знадобиться. Усі поверхні сцени зроблені з матеріалів та тканин, на які можна давати картинку з проектора — малий та великий екрани-декорації, куліси.

Підлога сцени дерев’яна, але вона теж може «працювати» з проектором. На сцені є люки для димових установок і люки-провали (для раптового появлення і зникнення акторів зі сцени), мобільна поворотна сцена і дощова установка. Уперше в Україні тут зробили жорсткі куліси, тобто натягнуті на рамку. Вони економлять місце та безпечніші у випадку пожежі. До речі, відкрита стеля по всій будівлі — теж задля пожежної безпеки.

«Наша мрія — зробити виставу з голограмою, — розказує Оксана. — Наприклад, актор грає десь у Британії, але голограма дозволяє транслювати його на сцену. Все дуже реалістично й об’ємно. Технічні можливості театру тепер це дозволяють»..

Поки режисер театру Віталій Малахов зайнятий на сцені, Оксана пропонує показати нам акторські гримерні. Ми знову йдемо плутаними коридорами, підіймаємось сходами із сенсорною підсвіткою.

Джерело: http://texty.org.ua/d/theatre/

Перейти в список статей