Преса

Композитор Сергій Круценко: бачити музику, чути кіно


Катерина Константинова
— Спільно з Віталієм Малаховим ви працювали над проектом про Андріївський узвіз, переносили виставу у формат кіно. У чому особливості саме цієї версії?  — Одну з вистав Віталія Юхимовича — "Вернісаж на Андріївському" — перетворюємо на повнометражне кіно. Ми в цьому проекті тепер співрежисери і співпродюсери.  Як виникла ідея? Віталій Юхимович запросив мене на прем'єру, я подивився виставу, побачив: півгодини не вщухає овація, а люди не хочуть розходитися.  Подумав: може, це моя суб'єктивна думка та думка ще 70 людей у малому залі? Далі відвідав цю саму виставу на Малій сцені палацу "Україна", де 250 глядачів. Така сама історія. Півгодини браво!  І тоді я подумав: а в мене ж є технологічні можливості, щоб перетворити деякі постановки театру на народне надбання. І їх бачитимуть не 250 людей.  Почали розробляти концепцію. І, таким чином, "Вернісаж на Андріївському" повністю перевели у формат мови кіно. Постановка перетворилася на велику повноцінну кіно-, інтернет- і телеверсію. Зняли вже всю "натуру". Залишилося тільки дозняти саме "тіло" вистави в павільйоні.  Ми, до речі, розвинули цю виставу: дописали з Віталієм Юхимовичем передісторію персонажів. І на загал це буде повноцінне екранне кіно. Адже театр і кіно — абсолютно різні мови.  — Де можна буде побачити цю кіноверсію вистави?  — Швидше за все, на телеекранах. Уже є попередній інтерес із боку деяких каналів. Люди скучили за такими проектами.  Ще раз повторю: все знято, як у кіно. І музика записана оркестрово. Кіноверсія вистави називається "Вернісаж. Київ". Загалом, це кіно про те, як в одному місці зібралися люди, котрі, виявляється, непомітно й давно впливали на долі одні одних.  Внутрішній слоган цього проекту — "Немає поганих людей, є складні часи".  Віталій Юхимович — взагалі великий майстер перевертань, коли глядач думає одне, а виходить — зовсім інше.  — Природно, ви знаєте, що навколо театру на Подолі сьогодні вирують недитячі пристрасті у зв'язку зі спірним фасадом. Ваша думка як художника і громадянина з приводу цього будинку й цього скандалу?  — Я причетний до Театру на Подолі безпосередньо, оскільки є технологічним директором нового театру — на громадських засадах — як спеціаліст. Скликав експертів, щоб сформувати технічне уявлення про майбутній театр. І на цей момент я — головний технічний консультант театру.  Чорна коробка? Це до архітектора. Але нинішній скандал, як лакмусовий папірець, проявляє розвиток нашого суспільства, різні естетичні моменти. Слов'янський менталітет взагалі безпосередньо пов'язаний із фасадною культурою: дуже важливо, на якій машині ти приїхав, який костюм на тобі. А що всередині — нас менше хвилює.  Це треба змінювати, оскільки головне — суть подій.  Цікаво — і чому всі 23 роки спали, доки театр будувався, коли крізь фундамент проростали дерева, грибок з'їдав стіни, все руйнувалося? Актори ж героїчною працею самі копали ями, щоб хоч щось урятувати від знищення.  А тепер, замість того, щоб радіти, всі впали у стан: "Пропало все!". Ось одна з наших проблем: не вміємо одне за одного радіти.  Є постанова ЮНЕСКО, яка забороняє будувати будівлі а-ля старовина. Тобто якщо ти відновлюєш пам'ятку архітектури, то маєш відновити її у первозданному вигляді. Але якщо будуєш нове — то ніяких "рюшечок" а-ля ХІХ ст. подільське купецтво. Мені здається, цей скандал підняв безліч невирішених питань. Це і питання відносин суспільства та влади, питання новизни у старому світі. — Плануєте просувати театральну тему, далі співпрацювати з Театром на Подолі? — Так, готуємо кілька прем'єр. Це будуть не просто вистави. У них технологія виробництва виступатиме базовою величиною. Втім, не хочу наперед розкривати таємниці...  Театр — це все-таки мова взаємодії "тут і тепер". Кіно — спосіб перенесення енергії актора й драматургії з допомогою такої собі перехідної складової. У кіно інколи кожна деталь умовна. Навіть якби Янукович нічого не говорив, а просто камери показали великим планом, як він зламав ручку, — то багато що з цього можна зрозуміти. Це і є кіномова!  До речі, я свого часу мав стосунок до студії "Укркінохроніка". В СРСР завжди були три дуже сильні школи — пітерська, московська й київська. Видатний наш оператор Едуард Тімлін — нині живий, викладає... Його учень — Анатолій Химич. 

Джерело: "Дзеркало тижня"

Перейти в список статей

Нравится