Зарубіжні видання, які друкували на своїх сторінках матеріали 
про Київський академічний драматичний театр на Подолі:

The Big Issue. Великобритания.

Daily Mail. Великобритания.

Evening News. Великобритания. 

Financial Times. Великобританія. 
The Guardian. Великобританія. 
The Herald. Великобританія. 
The Independent. Великобританія. 
The List. Великобританія. 
Manchester Evening News. Великобританія. 
The Observer. Великобританія. 
The Richmond and Twickenham Times. Великобританія. 
Scotland on Sunday. Великобританія. 
The Scotsman. Великобританія. 
The Stage. Великобританія. 
The Times. Великобританія. 
Western Mail. Великобританія. 
Aamulehti. Фінляндія. 
Badische Zeitung. Німеччина.
Morgenposten. Данія.
The Miami Herald. США.
La Nacion. Коста-Ріка.

The List. 13–19 серпня 1993 р. «Цвинтарний гумор» / Кетрін Феллоуз

«Особисто я працюю в цьому театрі, бо він як одна велика родина», — каже Віталій Малахов, режиссер Театру на Подолі. Цього року київський колектив привіз на фестиваль FRINGE свою версію пушкінського «Бенкету під час чуми». Як і решті театральних труп у колишньому Радянському Союзі, цьому театру зараз доводиться здійснювати болісний перехід від системи державного субсидіювання до організації західного типу, яка працює на основі проектів. «Зараз актори беззахисні, і це важко для мене у моральному плані, тому що доводиться наймати чи звільняти своїх друзів», — говорить Малахов. Ці зміни відбиваються й на виставах. «Бенкет під час чуми» багато в чому є прикладом колективної творчості з великою кількістю імпровізацій. Малахов називає це «театральний джаз», на який, за його словами, дуже впливає те, що актори довгий час працюють разом і добре один одного знають. Кожна вистава не схожа на попередню, адже виконавці реагують на найменші зміни у своїх партнерах і навколишньому оточенні. Пушкін писав цю п’єсу, коли був ізольований у своєму селі через епідемію чуми в Росії. Складається п’єса з трьох частин, кожна з яких ґрунтується на відомому сюжеті. І у кожній з них відображений момент зіткнення живих людей зі смертю, а місцем дії є цвинтар. Чорнобильська катастрофа була однією з причин, що спонукали Малахова взятися за постановку п’єси, але при цьому він уникав будь-яких конкретних аналогій, відчуваючи, що вони можуть лише обмежити загальнолюдську ідею спектаклю. Він також не погоджується з тим, що п’єса вийшла хворобливо-похмурою — безцеремонний Дон Жуан у першій частині або геніальний дотепник Моцарт у другій яскраво доводять це. За Малаховим, фінальна частина п’єси, яка об’єднує весь твір, виражає, насамперед, ідею торжества життя. Право вирішувати Пушкін залишає за нами. Хоча вистава йде російською мовою, її театральна, навіть майже циркова видовищність і те, що йдеться у ній про добре відомих персонажів, таких як Дон Жуан, Моцарт і Сальєрі, вселяють у Малахова надію, що вона буде доступною единбурзькій публіці. «Як би там не було, мені вже доводилося представляти іншу версію п’єси глядачам, які не говорили російською, — розповідає він, — і я знаю, на яких епізодах публіка засинала. Тепер у цих сценах я включаю голосну музику!»

 

The Guardian. 17 серпня 1993 р. «Бенкет під час чуми» / Майкл Біллінгтон

На фестивалі FRINGE представлені не лише легкі комедії. Театр на Подолі з України показав хвилюючу, позитивну і дуже музичну виставу за Пушкіним про вічне протиборство зі смертю — на тему, яка після Чорнобильської катастрофи має особливе значення для Києва. На сцені, уставленій трунами і скелетами у весільному вбранні, ми спочатку бачимо переказ легенди про Дон Жуана, потім втілення пушкінського сюжета про Моцарта і Сальєрі (де останній отруїв першого) і, зрештою, видовище охопленого чумою міста, яке відвідує фігура смерті у масці. Ця остання частина заоплює найбільше: ті, хто врятувався від чуми, п’ють, співають і танцюють на трунах, але знаходять спокій лише зіткнувшись з неминучою фігурою Смерті у сірій масці. Звучить похмуро, однак насправді все це виглядає доволі весело: багато музичних фрагментів Моцарта, привабливі актори у костюмах з плівки і відчуття загальної рішучості перед лицем катастрофи.

 

The Scotsman. 17 серпня 1993 р. «Бенкет перед чумою» / Пітер Джинкс

За допомогою традиційних пісень, музики й танців, що оздоблюють драму, українській труппі вдається представити дві, на перший погляд, різні історії за мотивами п’єси Пушкіна з такою ліричною простотою, яка швидко руйнує мовний бар’єр. Неймовірне вміння трупи створювати атмосферу говорить само за себе. Досить приємно і просто було слухати плавну й струменисту мову та стежити за сюжетом простих історій (проте письмовий переклад усе ж потрібен). Перша історія розповідає про повернення Дон Жуана у Мадрид, друга — про ревнощі Сальєрі до генія Моцарта. Ідея смерті витає над п’єсою, в якій відчувається досить вільне поводження з Пушкіним. Деякі сцени важко викинути з пам’яті — настільки потужно вони виконані: чи то Сальєрі, котрий допомагає Моцартові відіспатися у труні після отруєної горілки і чіпляється плащем за віко домовини під гиготіння композитора, який помирає всередині, чи Дон Жуан, що обіймає коханку, спираючись на ще теплий труп Дона Карлоса. Попри очевидні обмеження, зумовлені мовою, вистава є винятковим видовищем.

 

Нравится